Купить где Шуя Бошки Шишки сатива

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...

Это было несколько недель назад, когда я заметила, что наши корпоративные вечеринки стали совсем скучными. Никаких эмоций, никаких приключений. Мы все сидели, обсуждали сделки и сроки, а в голове только одна мысль – как бы выжить до пятницы.

И тут, как назло, мне вспомнилось о закладках. Не тех, которые в Интернете, а о тех, что связаны с наркотиками. Я решила, что это именно то, что нам нужно – небольшой фан, чтобы отрываться от серости офиса и получать кайф от своей работы!

Сразу же начала разведку, спросила у своих знакомых, где можно взять нормальный товар на точке. Оказалось, что не так уж и сложно: у нас в районе была такая точка, где можно было приобрести все, что душе угодно. Вот такая вот экзотика, ага.

Пришла я вечером к этому месту и встретила такого фена десятилетней давности. Он, в свою очередь, оценил мой стиль и понял, что перед ним офигенная дурь. А я уже знала, что это будет супервечер!

В порыве взаимного понимания мы начали выборку – я выбирала размер шишек, он выбирал качество, и так мы создали идеальную комбинацию для нашего веселья. Чувствуешь, как прямо сердце замирает от предвкушения?

Так вот, друзья, я взяла товар на точке и сидела в офисе, а на улице уже вот-вот регулярно проезжали менты. Я немного агрилась, потому что не хотела пропустить самое интересное, а именно – кайф от работы! Когда они свернули в соседний переулок, я сразу же сделала пару закладок и отправилась в путешествие по сказочному миру офисных дел.

Знаете, это было невероятно круто! Я сидела за своим столом, смотрела на скучные документы, а в голове происходила настоящая вечеринка. Все те формулы, цифры и диаграммы стали такими яркими и интересными. Каждая строчка текста на экране компьютера оживала и рассказывала свою историю.

Я потеряла счет времени, а все вокруг стало настолько ярким и пестрым. Как будто я оказалась в параллельной вселенной, где есть место не только серости и скучной реальности, а главное – я там была хозяйкой!

Конечно, это действительно большая дурь, и я не советую всем так экспериментировать. Но для меня это было что-то новое и незабываемое. Я по-настоящему зашла на эту штуку! Но самое главное – я поняла, что даже в нашей взрослой мирной жизни можно найти радость и веселье.

История моих приключений с закладками в офисе быстро разлетелась по коллегам. Некоторые восприняли это с пониманием, а некоторые просто решили, что я сошла с ума. Но я знаю одно – я нашла свой секретный фен, который позволяет мне наслаждаться рутиной и получать кайф от самых обычных вещей.

Так что, ребята, не бойтесь экспериментировать и искать радость в своей повседневности. И помните, что настоящий кайф – это внутри нас, и мы сами решаем, насколько он будет ярким и интересным!